Ваш візит. А яблука падають...
(інтерв’ю з садівником п. Вікторем)

Питання. Чим є для Вас Ваш сад?

Відповідь. Про це можна дуже довго розповідати. Бо сад це: неймовірна радість і... глибокий сум, безмежна свобода і... добровільна неволя, довгоочікуваний відпочинок і... солодка каторга. Ось лише абсолютна любов не має протилежного значення. Адже вона - абсолютна!!!

П. Ви раніше мали сад?

В. Ні. Це – пізня любов.

П. І як вона прийшла?

В. Коли ми оселились у Нюрнберзі (мікрорайон Laufamholz), то були вражені його мальовничістю, близькістю лісу, чистотою повітря і садами, що простяглись смугою між лісом і містом. Такий собі поступовий перехід від урбанізації до дикої природи, хоч назвати німецький ліс «диким» - це неприпустиме перебільшення. А сади ніби змагались між собою у красі і фантазії! Скільки разів ми розглядали ці рукотворні казки, притулившись до парканів! Тепер серце радіє, коли люди зупиняються біля нашого саду.

П. Він одразу припав Вам до душі своєю мальовничістю?

В. Ціною. Дуже смішною ціною! Ніхто не хотів брати чагарники, що швидше нагадували непрохідні джунглі. В будиночку, який тепер я гордо називаю Майстерня (до речі, сад ми жартома йменуємо «Майстер і Маргарита»), впала стеля через протікання даху. З одного боку практично не було паркана. Зато було до чотирьох десятків старих дерев...

П. Коли це було?

В. В квітні 2004 року розпочались «зйомки нашого кіно»... За два місяці ми зробили майше все.

П. Що ж Ви тепер робите?

В. Переробляємо!.. Дещо навіть втретє і вчетверте, русло струмка, приміром. Він тече з лісу в ліс, перетинаючи наш сад. Від цього струмка утворено озерце, а біля нього оселилися лелеки.

Земля – просто чудова! Чорнозем! (Маю гадку, що він українського походження...). Та жменьку рідної землі від Маминої хати я привіз і розсипав по саду. Тепер вже точно знаю: в центрі Баварії є клаптик кіровоградського степу!

П. Це Ваша власність?

В. Ні Землю ми орендуємо (стандартний сад, що має 350 кв.м, - 50€ на рік), у власності є все те, що на землі: будинок, криниця, паркан з воротами, дерева тощо. Кошти не великі, але зручностей чимало. Приміром, наша велика рідня на традиційні дні народження тепер збирається тільки у нашому саду.

П. Чим Ви особливо пишаєтесь?

 В. Дружина, звісно, квітами. На жаль, тут не можна показати все, що хотілося б.

Але дещо покажемо. Соняшники, приміром, ростуть тут по 3,5 м висотою. Є алея наших рідних чорнобривців. Едельвейс нам дали «на виховання», та він так прижився, що більше нікуди не хоче... Є шароподібний глід, його ми наряджаємо на Пасху.

Трояндова арка! Її видно з дороги, і всі заглядаються.

А я пишаюсь, крім квітів, Астероїдом Маленького Принца, що знайшов притулок у нашому саду. Кожен гість мусить кілька хвилин посидіти на ньому, надихаючись романтизмом Екзюпері...

І про кожну квіточку можна розповісти окремо. Як і про золотих рибок, що вже мають нових нащадків. Чи про їжачка, що потрапив до нас «немовлятком», швидко від’ївся і подався шукати свою рідню. Добре зробив, хоч і шкода було розлучатись...