На нашому парафіяльному празнику Святого Миколая у Нюрнберзі відбулась подія, на перший погляд, зовсім буденного значення. Пан Теодор Лупиніс, старійшина парафії, якого ми нещодавно вітали з 81-ю річницею від дня народження, подарував свій молитовник маленькій прихожанці Елізабет. А з’ясувалось, що він з цією реліквією не розлучався з 1946 року! Безліч випробувань, негараздів, пригод, а також і радісних подій довелось пережити пану Теодору (про все це варто написати окремо), - і завжди і всюди був з ним нерозлучно його малесенький, на півдолоні, молитовник. З ним він постійно звертався до Бога, дякуючи за щасливі миттєвості і просячи допомоги при скруті. Як каже сам п.Теодор, його молитви завжди були почуті.

Напевно, так воно і є. Адже як на свій вік п. Теодор богатьом молодим дасть фору: чудово водить автомобіль, завжди в хорошому насторої, випромінює молодечу енергію, завжди охайний. Має чудовий голос і охоче співає на наших Богослужіннях.

Ми спитали, чи не шкода було п. Теодору розлучатися зі своїм другом-молитовником. «А я й не розлучився, бо весь він у мене тут, у серці, і тут, у голові. А Елізабет ще й читати не вміє, то я сподіваюсь, що вона українську мову і молитви пізнаватиме з мого молитовника. Я давненько придивляюсь до родини, в якій зростає ця дитинка. Впевнений, що там моя реліквія стане реліквією молодої сім’ї», - ось так мудро прокоментував свій вибір п. Теодор.