Віталій Вітмар

Пригадую, як одна моя родичка, що переїхала до Німеччини кількома роками раніше від мене, з жахом оповідала: «Тут так багато інвалідів! Таке враження, що це – країна інвалідів...» Вже тоді я був дещо обізнаний з цією проблемою, тому пояснив їй, як міг. Тепер інформації стало більше. А поскільки відвідувачі нашої сторінки, сподіваюсь, мешкають і в Україні, то для них було б цікаво довідатись про те, як держава повинна будувати соціальну політику щодо інвалідів.

Трохи статистики. У всьому світі інвалідів є 10-15% від числа населення земної кулі. І 80%  з них мешкають у країнах, що розвиваються. Німеччина нараховує 6 639 000 інвалідів, що складає 8%  до всього населення країни. В Україні  - 2 670 000 (5,2%) осіб. Так, ніби відсоток у порівняні з німецьким менший. Але хто знає цю проблему в Україні, той підтвердить, що багато людей не звертаються до відповідних комісій для встановлення інвалідності. З різних причин. Найчастіше – через корумпованість цих медичних структур.

А тепер давайте пригадаємо, чи часто нам доводиться бачити в українських містах інвалідів з проблемами опорно-рухових функцій? Ні. Чому? А як їм вибратись на вулицю з будинку без ліфта? Як їм подолати високі бордюри? Як сісти в автобус чи трамвай? Як попасти до ЖЕКу, чи як він тепер називається? А до поліклініки? А до магазину? До театру? До філармонії? До музею? Ось чому їх ніхто не бачить! Ось чому складається враження, що їх у нас нема.

А тут? Тут інваліди не викреслені з життя. Це – нормальні, повноцінні громадяни своєї країни. І живуть вони нормальним, повноцінним, насиченим життям. А для цього держава робить багато, в тому числі і безліч «дрібничок», які бюджету нічого або майже нічого не коштують.

Скажімо, що дорожче: скрізь викласти високий бордюр чи в потрібних місцях його опустити? Якщо є різниця у ціні, то мізерна.

А чи велика різниця у ціні між під’їздом із суцільними сходами та таким, де є, крім сходів, похила площина для проїзду інваліда на візочку?

А ось цікавий план міста на головному вокзалі – для сліпих і для людей з вадами зору. Цей план має основні маршрутні магістралі, символи, що позначають театри, музеї, супермаркети, готелі... І ці символи супроводжуються написами азбукою Брайля!

А ще є спеціальні світлофори (звукофори?) для сліпих. Вони регулюють рух голосовими командами у поєднанні з характерним звуком, що трохи нагадує цокання палички незрячого. А ше є...  Ні, боюсь, не зможу все перелічити...

P.S. Коли матеріал вже був розміщений на сторінці, довелось побачити та з дозволу господаря сфотографувати песика Фелікса. Тут коментувати нічого: світлина говорить сама за себе (і за Фелікса, звісно).